|
Актуальні проблеми розвитку сім’ї в Україні
Світ швидко змінюється, перед нашою країною постають нові завдання, але незмінним залишається основа будь-якого суспільства – сім‘я. Сім‘я – один із найдавніших соціальних інститутів, змінюючи свої форми, функціонувала в усіх відомих цивілізаціях та культурах. Життєдіяльність сім‘ї тісно пов‘язана з соціально-економічною, політичної, культурною реальністю країни. Сім‘я, як дзеркало, віддзеркалює всі плюси та мінуси політики певної держави.
Україна, як і багато інших молодих демократій, зростає в ситуації дефіциту матеріальних ресурсів, тому змушена виробляти ефективні механізми для створення умов для збереження інституту сім‘ї та повноцінного її функціонування. Основною метою державної сімейної політики є забезпечення правових, економічних та соціальних умов для функціонування і зміцнення сім’ї, формування відповідального ставлення батьків до виховання дітей.
Вкладаючи ресурси в сім‘ю держава:
- зміцнює продуктивні сили суспільства,
забезпечує створення людського капіталу на середньострокову та довгострокову перспективу,
- готує майбутніх активних громадян, здатних бути конкурентоспроможними в усьому світі,
- зрештою, забезпечує існування самої країни.
В Україні створена система, яка сприяє реалізації державної сімейної політики, розроблені певні механізми її реалізації. Але на сучасному етапі розвитку української держави виникає необхідність усвідомлення та переосмислення змін соціально-економічного, політичного, демографічного та духовного життя людей з метою винайдення шляхів для покращання умов функціонування сім’ї, зокрема сім‘ї з дітьми. Важливо не втратити позитивного досвіду, напрацьованого десятиліттями, з іншого – виокремити проблеми сучасної сім’ї та окреслити можливі варіанти їх вирішення.
За даними Всеукраїнського перепису 2001 року, майже 90 % населення на момент перепису проживало у складі сім’ї. Вибіркові соціально-демографічні дослідження 2008 і 2009 років[1] засвідчили, що частка таких осіб не зменшується. Найбільш поширеною сім’єю в сучасній Україні є проста сім’я (тобто шлюбна пара з дітьми чи без дітей).
У складі такої сім’ї або простої сім’ї з одним з батьків подружжя чи іншим родичем на момент перепису 2001 року проживало 65 %, а за даними вибіркового соціально-демографічного дослідження «Сім’я і сімейні відносини»[2] (2009 р.) – більше 70 % населення репродуктивного віку (15-49 років). Складні сім’ї (тобто ті, які складаються з двох чи більше шлюбних пар) не є типовими для сучасної України, їх відсоток незначний. Водночас збільшилася кількість неповних сімей, в яких проживають діти з одним із батьків, іноді – ще з іншими родичами. На початок 2011 року в Україні налічувалося: близько 13,5 млн. сімей; 6,9 млн. родин виховують дітей віком до 18 років; 2,3 млн. сімей є неповними, де дітей виховує один із батьків, частіше – мати; 118,2 тис. родин є малозабезпеченими; багатодітних сімей - 396,2 тис. Серед усіх родин тих, в яких виховується троє дітей – 298,4 тис.; четверо – 63,9 тис.; п’ятеро та більше – 33,9 тис.; 1,7 тис. родин мають десять і більше дітей.
Рис. 1.1. Розподіл населення репродуктивного віку (15-49 років)
за типами сімейних об’єднань, %[3]
Більше 90% дітей в Україні народжується матерями віком до 35 років, у тому числі більше 60% дітей народжують молоді жінки віком 20-29 років.
Населення України завжди характеризувалося високим рівнем шлюбності. Але щорічно спостерігається підвищення віку укладання першого шлюбу: на сьогодні чоловіки вступають до першого шлюбу в 26 років, жінки в 23,5 років. В 2000 – 2009 рр. щорічно, окрім високосних років, утворювалося понад 300 тисяч сімей, а у передвисокосних – понад 400 тисяч. Після 2001 року спостерігається стійке зростання рівня шлюбності. 2007 року було зареєстровано 9 шлюбів на 1000 населення, що є одним з найвищих показників у Європі. Зменшується частка ранніх шлюбів у їх загальній кількості.
Якщо 2002 року в 12,9 % зареєстрованих шлюбів, у тому числі у 17,0 % перших шлюбів, наречена була у віці до 19 років, то 2009 року – відповідно у 7,4 % і 9,8 %. Водночас збільшується частка шлюбів, укладених після 30 років, особливо у чоловіків. Так, у 2002 році 12,7 % чоловіків, які вперше взяли шлюб, мали 30 і більше років; у 2009 році – 18,0 %. Однак середній вік укладання першого шлюбу залишається нижчим, ніж у більшості країн Європи.
Найсуттєвішою особливістю шлюбно-сімейних відносин на цьому етапі є плюралізація форм шлюбу, різноманітність форм сімейних об’єднань і шлюбних стосунків. Незареєстрований шлюб, дистанційний шлюб, гостьовий шлюб – такі форми шлюбних об’єднань, які раніше були винятком, зараз є поширеним явищем. За результатами вибіркових обстежень основною формою організації шлюбних відносин між чоловіком та жінкою в Україні залишається офіційно зареєстрований шлюб. Однак кожна десята шлюбна пара офіційно не реєструє свої стосунки.
Головними причинами небажання укладати офіційний шлюб є зміна ціннісних пріоритетів населення й, зокрема, молоді. Найважливішими зараз є «бажання бути незалежною», «концентрація на кар’єрі», «бажання самореалізуватися». Докорінна якісна зміна ціннісних пріоритетів визначає трансформацію статевої моралі, сімейних стосунків, зміну соціокультурної позиції сім’ї і її ролі для суспільства і для окремої особистості. Від того, який ціннісний фундамент стосовно сім’ї буде сформовано, багато в чому буде залежати майбутній стан суспільства.
У 2000–2009 рр. спостерігається позитивна тенденція до зниження розлучуваності як в абсолютному (кількість розлучень), так і у відносному вимірі, тобто у розрахунку на 1000 населення. Якщо в 2000 році було зареєстровано 197,3 тис. розлучень (4 розлучення на 1000 наявного населення ), то в 2009 – 145,4 тис. (3,2 %).
Сім’ї, які розпадаються, мають спільних дітей і щороку тисячі дітей переживають розлучення батьків. У 2007 році таких дітей було 123,8 тис., у 2008 р. – 113,4 тис., у 2009 р. – 96,9 тис.
Народжуваність. Сумарний показник народжуваності в Україні у 2009 році складав 1,46 дитини (у міських поселеннях – 1,33, а у сільській місцевості – 1,78), тоді як у 2000 році – 1,11 дитини.
Сумарний показник народжуваності в Україні у 1990–2009 рр. за типом поселення
Основними перешкодами для народження бажаної кількості дітей є недостатність матеріального забезпечення, відсутність належних житлових та необхідних умов для забезпечення майбутнього дітей. Проте, зараз чітко простежується залежність бажаної кількості дітей від кількості дітей у сім’ї, в якій виховувалися самі майбутні батьки.
У жінок віком 15-29 років темпи підвищення інтенсивності народжуваності в 2001 – 2009 рр. виявилися значно меншими, ніж у жінок віком старше 30 років. У 2009 році порівняно з 2000 роком відбулося зниження дітородної активності у 15-24-річних жінок. Найбільший коефіцієнт народжуваності в 2009 р. – 94,6 % відмічається серед жінок віком 20-24 роки. Істотні зміни інтенсивності народжуваності спостерігаються у жінок віком 35-39 років: у 2009 році їх рівень народжуваності майже в 2,5 рази перевищив рівень 2000 року. 2009 року порівняно з 2000 роком частота дітонародження збільшилася у 1,6 раза серед жінок віком 25-29 років; більше, ніж удвічі серед жінок 30-34 рр.
Значні відмінності показників дітності жінок спостерігаються між міським населенням і мешканцями сільської місцевості. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, середня кількість народжених дітей однією жінкою в селах становила 2,3, а в містах – 1,7 дитини.
Сімейні цінності
Нині цінність сім’ї і довіра до неї залишаються стабільно високою у суспільній свідомості. Так, за даними Інституту соціології НАН України, останніми роками (1994-2008) за рівнем довіри у населення сім’я займає перше місце серед усіх соціальних інститутів. Індекс довіри до неї в опитуванні населення 2008 року складав 4,6 %, тоді як індекс довіри до церкви – 3,5 %, до колег – 3,5 %, до засобів масової інформації – 2,9 %, міліції – 2,4 %, уряду – 2,4 %[4].
Соціокультурною особливістю українців завжди було поважне ставлення до родини та сімейних цінностей. Так, за результатами міжнародного порівняльного соціологічного дослідження у 24 європейських країнах 2005 року, українці на другому місці (середній бал 4,48) стосовно твердження, що «сім’я має бути головним пріоритетом у житті як чоловіка, так і жінки». Серед мешканців Європи вище цінують сімейне життя лише угорці (середній бал 4,62)[5]. Сучасне суспільство перебуває на етапі, коли одні цінності вже втрачено, а інших ще не вироблено. У нинішніх соціально-економічних і політичних умовах цінності та орієнтації населення стосовно родини змінюються, як і вся система особистісних цінностей. Але незаперечним лишається ідеал самої сім’ї, виплеканий на основі трьох головних чинників: давньослов’янської та давньоукраїнської сімейної культури, християнської (переважно православної шлюбно-сімейної етики) та загальноєвропейської (католицизм, протестантство, місцеві етнокультури). Саме тому дослідження цінностей сучасної родини дає змогу будувати державну політику так, щоб вона найбільше відповідала потребам сучасної сім’ї. Провідним мотивом вступу до шлюбу для представників обох статей є романтична любов («можливість жити разом з коханою людиною»); на другому місці для жінок – «спільність поглядів, смаків та життєвих інтересів з обраною людиною і можливість жити поруч з такою людиною», а для чоловіків – «народження дітей». Характерно, що мотив «через вступ у шлюб отримувати матеріальну підтримку від партнера» виявився доволі важливим для українських жінок, зайнявши п’яте місце, тоді як чоловіки поставили його на останнє, дев’яте.
Загалом, сьогодні в Україні шлюб як соціальний інститут ґрунтується на романтичній любові, бажанні мати дітей і не бути самотнім, знайти людину зі спільними поглядами та цінностям. Сучасну українську сім’ю за ціннісними орієнтаціями подружжя можна назвати дітоцентриською. Вся життєдіяльність подружжя спрямована здебільшого на народження і виховання дітей. Це благородна і соціально важлива мета. Але родина має бути націлена ще й та те, щоб зробити щасливими обох членів подружжя, щоб вони відчували особисту та сімейну гармонію. Проте у ціннісних орієнтаціях населення України, цей пункт не займає належного місця.
Актуальні проблеми розвитку сучасної сім’ї
На інститут сім’ї впливають як глобальні тенденції розвитку економіки, політики та культури, так і внутрішні соціально-політичні перетворення, ускладнені історичним минулим. Як відомо, моделі поведінки в сім’ї здебільшого успадковуються: молоді батьки відтворюють поведінку своїх батьків, а діти переймають їх моделі як нормативи для свого життя. Тому при зіткненні різних поведінкових моделей дружини та чоловіка зароджуються сімейні конфлікти. Таким чином, у період незалежності України в умовах трансформації суспільства, інститут сім’ї опинився під впливом як психоісторичних тенденцій пострадянської епохи, так і нових поглядів глобалізованого постіндустріального та інформаційного суспільства.
Проблеми, з якими стикаються сучасні сім’ї можна розподілити відповідно до функцій сім’ї та характерних систем взаємовідносин. Їх можна умовно розподілити таким чином[6]:
- порушення механізму адаптації сім’ї до динамічних процесів у суспільно-політичній та економічній сферах;
- послаблення її захисної функції (як матеріальної, так і психологічної);
- структурно-функціональна трансформація сім’ї за невизначеності або суперечливості сімейних ролей;
- зниження значення сім’ї в системі життєвих цінностей особистості з подальшою переорієнтацією значної частини молоді на позашлюбні стосунки, повторний шлюб;
- погіршення дитячо-батьківських взаємин, зумовлене невідповідністю та догматичністю батьківських норм;
- орієнтація подружжя на малодітну сім’ю;
- загострення суперечностей між партнерами в орієнтації сім’ї на демократичний (з боку жінок) або патріархальний (з боку чоловіків) розвиток;
- дисфункціональний розвиток сім’ї, ознаками якого є: тенденція до домінування, боротьба за владу обох партнерів, неузгодженість рольової поведінки, негнучкість встановлених норм, маніпуляція партнером або дітьми, ігнорування потреб і почуттів членів сім’ї;
- ускладнення сімейної адаптації молодого подружжя внаслідок неадекватних дошлюбних очікувань, завищених вимог до партнера;
- нестабільність життєвих планів в умовах економічної нестабільності.
Кризові прояви в сучасному процесі сімейного виховання яскраво проявляються через поведінку батьків і дітей. Спостереження останніх кількох років дають підстави стверджувати про формування певних негативних тенденцій, а саме:
- повернення до тоталітарних моделей сім’ї та виховання дітей за тиранічною моделлю;
- відсторонення одного з батьків, частіше чоловіка, від виховання дітей вмотивоване наданням достатніх коштів для покращення умов виховання;
- велика кількість розлучень зі складними психологічними наслідками як для дитини, так і для колишніх дружини та чоловіка.
З кінця 1990-х рр. в українському суспільстві склалися такі психологічні моделі батьківства:
- мати доглядає дитину, годує та виховує. Саме мати, як правило, залишає на три та більше років професійну сферу, перебуває вдома з дитиною, виконує всю домашню роботу, яка іноді не залишає жінкам часу для повноцінного впливу на розвиток дитини;
- батько керує вихованням дитини, забезпечує сім’ю матеріально.
Необхідно окремо виділити нові типи сімейних конфліктів, які набули широкого розповсюдження з кінця минулого століття.
1. В умовах трансформації суспільства поширюється дещо викривлена модель патріархальної сім’ї. Заможний чоловік обирає собі красуню, а вона розраховує на заможне життя. Жінка не зважає на те, що платою за цю заможність є повне підкорення, економічна залежність, психологічне або фізичне насильство. Конфлікт - між бажанням жінки бути забезпеченою та диктаторською поведінкою чоловіка, який її утримує.
2. Конфлікт між чоловіком і дружиною через його безробіття та перенесення відповідальності за економічне забезпечення сім’ї виключно на жінку. В умовах економічної кризи гендерні аспекти функціонування сім’ї загострюються. Особливо конфліктною є ситуація, коли жінка змушена фінансово забезпечувати сім’ю, бере на себе роль лідера, натомість чоловік не готовий взятися за домашнє господарство та виховання дітей. Постійні сімейні конфлікти та негнучкість позицій призводять до загострення сімейних проблем, а відтак до пошуку інших партнерів або розлучення.
3. Розлади сексуального життя та низький рівень культури щодо вирішення таких проблем за допомогою професіоналів. Типовою є ситуація, коли чоловік, маючи сексуальні розлади, вирішує свої проблеми не тільки через цілеспрямовану професійну самореалізацію, але й через систематичне приниження дружини. Постійне психологічне насильство може призвести до формування заниженої самооцінки жінки, депресії, імпульсів до суїциду.
4. Відсутність позитивних емоцій у житті родини. У випадку, коли в родині немає згоди, можуть виникнути сварки, фізичне насильство і жорстоке поводження з дітьми.
5. Залежність чоловіка, дружини чи обох від алкоголю, азартних ігор тощо. Це породжує складні психологічні проблеми, суттєво позначається на економічному становищі сім’ї, призводить до нехтування потребами дітей та інших членів родини або може привести сім’ю в злиденне становище.
6. Конфлікти через відмінність цінностей чоловіка та жінки, різні інтереси, смаки, уявлення та бажання щодо проведення вільного часу тощо.
7. Конфлікти в сім’ї, в якій є дитина з особливими потребами. На жаль, чоловік часто виявляється неготовим до життя в умовах тривалої хвороби чи інвалідності одного з членів сім’ї. Весь тягар догляду за такою дитиною лягає на жінку. Нерідко чоловік залишає таку сім’ю.
Між тим, поодинокі конфлікти ще не свідчать про неблагополучність сім’ї. Часто вони сприяють зміцненню подружжя. Серйозні проблеми виникають тоді, коли конфлікти набувають затяжного, хронічного характеру. Стійкі й невирішені конфлікти зумовлюють постійне напруження в сім’ї, яке може спричинити її дезорганізацію, спровокувати насильство, жорстоке поводження з дітьми та розлучення.
Необхідно зазначити, що до руйнування сімейних стосунків веде не сама наявність конфліктів, а відсутність уміння і бажання їх вирішувати. У випадку досягнення позитивного результату вдається поліпшити взаємини в сім’ї, підвищити рівень довіри та близькості між чоловіком та дружиною.
Не зменшуючи значення позитивних здобутків, які вдалося досягти протягом останніх 10 років, слід відзначити відсутність системності та послідовності дій органів влади усіх рівнів щодо вирішення проблемних питань в сфері функціонування сім’ї. Також нерегулярним є здійснення переважної більшості заходів, зокрема через недостатній рівень фінансування, нерозвиненість та нерівномірність розвитку мережі відповідних соціальних служб залежно від регіону та типу населеного пункту, що також спричиняє нерівність доступу різних категорій сімей до соціальних послуг. Лише за умови, коли в країні буде діяти цілісна сімейна політика, ми матимемо можливість створити передумови для зміцнення інституту сім‘ї та прискорити вихід з затяжної демографічної кризи.
[1] Шлюб, сім’я та дітородні орієнтації в Україні. – К.: АДЕФ-Україна, 2008, С. 85-88; Сім’я та сімейні відносини в Україні: сучасний стан і тенденції розвитку. – К.: ТОВ «Основа-Принт», 2009, С. 74-82.
[2] Там же
[3] Розраховано за даними вибіркового соціально-демографічного дослідження «Сім’я і сімейні відносини» (2009 р.)
[4] Проект «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін», що здійснюється Інститутом соціології НАН України починаючи з 1994 року і по 2010 рік. Генеральний директор проекту - академік НАНУ - В.М.Ворона. Опитування населення України проводяться кожен рік; вибіркова сукупність кожного опитування у середньому становить 1800 осіб і репрезентує доросле населення України (віком понад 18 років).
[5] Міжнародне порівняльне соціологічне дослідження «Європейське соціальне дослідження» (ESS), в якому брали участь 24 держави ЄС та Україна (керівник проекту - професор Лондонського університету Роджер Джовел). В Україні опитування проводилися за загальнонаціональною випадковою вибіркою (2000 респондентів) в березні-квітні 2005 та 2007 році Інститутом соціології НАНУ під керівництвом Є.Головахи.
[6] Буленко Т.В. Тенденції розвитку української сім’ї та її проблеми на сучасному етапі / Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. Максименка С. Д. — К., 2001. — т.ІІІ, ч.4. - С.20-24.
Мішин Андрій Олександрович,
Директор Державного інституту розвитку сім’ї та молоді,
заслужений діяч науки і техніки,
кандидат політичних наук |
