ОСНОВНІ НАПРЯМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

На сучасному етапі розвитку українського суспільства одним з першочергових завдань держави є удосконалення системи фізичного виховання учнівської молоді. За останній час проблема реформування шкільної системи фізичного виховання набула надзвичайної актуальності, особливо в контексті спроби Міністерства освіти, науки, молоді та спорту розробити нові державні стандарти. Сьогодні тема перегляду статусу уроків фізичної культури обговорюється у багатьох інформаційних наукових електронних та друкованих виданнях, на багатьох наукових конференціях, семінарах та форумах. Однак, думка дослідників з цього приводу неоднозначна. Так, Міністерство освіти, науки, молоді та спорту нині виступає за винесення предмету «Фізична культура» за межі навчального розкладу та відміну оцінювання з фізичної культури взагалі, тоді як переважна більшість провідних експертів з питань шкільного фізичного виховання та шкільні вчителі вважають, що  перетворювати урок на форму дозвілля та відміняти нормативи не можна, оскільки це призведе до зниження мотивації учнів до відвідування занять. До того ж, деякі фахівці вказують на ігнорування предмету «Фізична культура» багатьма батьками, а часом і керівництвом школи. Відтак назріла необхідність з’ясувати причини деградації вітчизняного системи шкільного фізичного виховання та визначити стратегії подальших дій щодо підвищення його ролі й статусу в суспільному житті.

Необхідно відмітити, що система фізичного виховання, яка існує сьогодні в Україні, є правонаступницею тієї, що була започаткована у 20-30 рр. минулого століття. На той час була створена єдина система фізичного виховання, яка відповідала вимогам державної політики: в закладах освіти введено обов’язкові уроки фізичної культури, створено комплекс ГПО, який повністю відбивав у своїх вимогах настанови радянської фізичної культури в цей період, започатковано добровільні спортивні товариства, ДОСААФ тощо.

Згідно з даними Цільової комплексної програми "Фізичне виховання - здоров'я нації", у зв’язку зі складною політичною та економічною ситуацією в країні на початку 90-х років минулого століття чисельність контингенту  дітей і підлітків, залучених до регулярних занять у ДЮСШ, фізкультурно-спортивних клубах за місцем проживання, у спортивних секціях підприємств,  установ  та організацій скоротилася на 620 тис. З 1991 року кількість закладів, які проводили  фізкультурно-оздоровчу та спортивну роботу, зменшилася на 15,5 тис., а  кількість  працівників цієї сфери - більш як на 1 млн. чоловік (56 %). Кризова ситуація негативно позначилася на стані  здоров'я підростаючого покоління, призвела до знецінення соціального престижу фізичної культури і спорту та посилення антисоціальних  проявів серед зазначеного контингенту.

На межі тисячоліть у зв’язку з технічним та інформаційним прогресом змінилася роль і місце системи фізичного виховання в суспільстві. Якщо раніше метою фізичного виховання було формування  фізично досконалої людини, готової до праці та оборони, то  на сьогоднішній день пріоритетною є його оздоровча спрямованість, оскільки здорова людина – основа здорової нації.

Гостра потреба у зміні програмних підходів та визначенні пріоритетних  напрямів розвитку системи фізичного виховання та зміна акцентів у нових умовах зумовили прийняття низки нормативних документів: Закону  України  «Про  фізичну  культуру і спорт», Концепції фізичного виховання в системі освіти України, Цільової комплексної програми «Фізичне виховання - здоров'я нації», Національної доктрини розвитку фізичної культури і спорту, Державної програми розвитку фізичної культури і спорту в Україні на 2007-2011 рр. та ін., згідно з якими стратегічними цілями системи фізичного виховання дітей та молоді на сьогоднішній день є формування у них фізичного,  морального і психічного здоров'я, усвідомленої потреби у фізичному удосконаленні, розвитку інтересу і звички до самостійних занять фізичною культурою і спортом, набуття знань і вмінь здорового способу життя.

Проте, на превеликий жаль, сьогодні створено лише косметичні зміни у реформуванні системи фізичного виховання дітей та молоді, тоді як в реальності існують суттєві проблеми. Зокрема, при оцінюванні успішності дітей на уроках фізичної культури у школі  у переважній більшості випадків вчителями мало враховуються індивідуальні особливості тих, хто навчається, відвідуваність занять, активність, старанність та особисті досягнення протягом навчального року. Крім того, слабка  спортивно-матеріальна база у школах України, часто навіть радянського зразка, не дає можливості повною мірою реалізувати завдання фізичного виховання учнівської молоді. Великий провал в 90-х рр. минулого століття кадрової політики став причиною погіршення наукового й кадрового потенціалу: більшість досвідчених, висококваліфікованих вчителів та тренерів перейшли у комерційні приватні структури, а відомі - виїхали працювати за кордон, тим самим зумовивши серйозний дефіцит педагогічних кадрів. Так, за даними Кабінету Міністрів України, з 2001 р. кількість педагогічних працівників у державі скоротилася на 60 тисяч (12%), стрімко зростає кількість педагогів віком понад  55 років [6]. Така ситуація призвела до погіршення ситуації у сфері фізичної культури та зниження її освітньої, оздоровчої та виховної ролі.

Однак на сучасному етапі розвитку освіти зроблені деякі спроби поліпшити ситуацію у сфері фізичного виховання та спорту. Так, у 2009 р. прийнято навчальну програму з фізичної культури для учнів 5-9 класів, а в 2010 р. – для учнів старшої школи, які передбачають вивчення тих чи інших видів спорту за вибором з урахуванням спортивно-матеріальної бази навчального закладу, спеціалізації вчителя фізичної культури, фізкультурно-спортивних інтересів учнів, кліматико-географічних особливостей регіону та національних традицій. Поки що складно говорити про ефективність цих документів, оскільки вони знаходиться в стадії експерименту. Проте опитування вчителів загальноосвітніх шкіл м. Києва показало їх прийнятність та зручність, тому що школа відтепер має можливість самостійно формувати змістове наповнення предмету "Фізична культура". Також більшість вчених та вчителів вказують на те, що в тижневому розкладі має бути щонайменше 3 години фізичної культури тривалістю не 45 хвилин, як це є на сьогоднішній день, а 90. Це дасть можливість учням отримати необхідне фізичне навантаження, а також мати час для дотримання особистої гігієни, відпочинку і підготуватися до наступного навчального предмету.

На жаль, прийняття нових навчальних програм не зможе докорінно змінити стан шкільної фізичної культури сьогодні. По-перше, відношення дітей та їх батьків до уроків фізичної культури.  На жаль, за даними найоптимістичніших наукових досліджень, сьогодні фізичним вихованням дітей цікавиться не більше 20% батьків. Така ситуація значно погіршує реалізацію стратегічних цілей фізичного виховання школярів, оскільки відсутність культу здоров’я і рухової активності серед сімейних цінностей ускладнює цей процес.

Сьогодні спостерігається стійка тенденція, що батьки разом з дітьми відвідують фітнес-клуби, аква-центри та інші комерційні фізкультурно-оздоровчі заклади, а в той же час дістають медичні довідки, що звільняють дитину від занять фізичними вправами в школі. Причинами цього, на наш погляд, є небажання дітей займатися пропонованими вчителем видами рухової активності, одноманітність уроків, пов’язана з низькою кваліфікацією та мотивацією вчителів, а також погана спортивно-матеріальна база шкіл, яка в десятки разів гірша, ніж в європейських країнах.

На сьогоднішній день в центральних органах виконавчої влади виникають ідеї про відміну оцінювання на уроках фізичної культури в школі, скасування контрольних нормативів. Крім того, Міністерство освіти, науки, молоді та спорту розробляє новий державний стандарт з фізичної культури для початкової школи, який передбачає збільшення годин занять фізичними вправами та винесення предмету за межі навчального навантаження. Проте необхідно відмітити, що урок – це перш за все навчально-виховний процес, завданням  якого є формування спеціальних знань, рухових умінь та навичок, необхідних у повсякденному житті. Тому оцінювання на уроках фізичної культури просто необхідне - це дає можливість вчителю фізичної культури управляти процесом, здійснювати педагогічний контроль і вносити відповідні корективи. До того ж, на нашу думку, відміна оцінювання суттєво знизить мотивацію школярів щодо відвідування уроків та роль фізичної культури як навчального предмету.

Оскільки система фізичного виховання тісно пов'язана з системою охорони здоров'я, то радикально змінити складну ситуацію за рахунок  існуючої в країні традиційної схеми медичного обслуговування  населення  неможливо через відсутність необхідних коштів на її розвиток. За даними НАМН України, захворюваність дітей шкільного віку за останні десять років зросла майже на 27%. Так, якщо в першому класі вже налічується більше ніж 30% дітей, які мають хронічні захворювання, то до п’ятого класу їх кількість зростає до 50%, сягаючи в дев’ятому 64%. А загалом лише у 7% (!) українських школярів спостерігається задовільний функціональний стан організму і тільки 30% (!) дітей шкільного віку можуть вільно займатися спортом [6].

Тривожним є факт, що за останні 8 років в Україні сталося 17 випадків смертності дітей на уроках фізичної культури. Проте встановлено, що тільки 1 дитина померла з вини низької кваліфікації вчителя, інші смерті є наслідком прихованих хвороб. На даний період існуючий порядок такий: обов'язковий медогляд у поліклініках повинні пройти діти, які йдуть у перший клас, потім при переході у 5 клас. З 14 років школярі повинні проходити медогляд щорічно. Однак не секрет, що реалізація цього заходу поставлена на потік: перед початком навчального року поліклініки не можуть забезпечити якісний медогляд, так як їх завантаженість, як правило, понад нормою. Щороку влада заявляє про намір ввести обов’язкове щорічне  медичне обстеження, проте не уточнюється порядок його проведення та механізм забезпечення достатньою кількістю медичних кадрів.

Так само важливо, що в більшості українських шкіл немає медичних кабінетів і скорочено посаду шкільної медсестри, яка може хоча б надати першу допомогу у нещасному випадку в школі до прибуття бригади швидкої допомоги. Що стосується закордонного досвіду, то в навчальних закладах європейських країн на фізкультурно-спортивних заняттях обов'язково присутній медичний працівник.

Загрозлива ситуація вимагає вжити заходів щодо удосконалення медичного забезпечення та посилення контролю над щорічним обов’язковим медоглядом, а також створення шкільної бази даних здоров’я всіх учнів та спостереження за динамікою його змін протягом усіх років навчання. Проте, на жаль, аналіз доступних інтернет-ресурсів показує, що трагічні випадки на уроках фізичної культури не є винятковими навіть в економічно розвинених країнах Євросоюзу та США.

Великий відсоток дітей з відхиленнями у стані здоров’я та високий рівень захворюваності учнів шкільного віку зумовили зростання кількості учнів, що належать до спеціальної медичної групи. Такий стан речей актуалізував необхідність підготовки фахівців з фізичного виховання з дітьми з ослабленим здоров’ям. Так, в НПУ імені М.П. Драгоманова з напрямку «Здоров’я людини» проводиться підготовка фахівців з фізичної реабілітації, які матимуть додаткову кваліфікацію вчителя фізичної культури. Такі спеціалісти працюють з дітьми, що мають тимчасові й хронічні порушення та відхилення у стані здоров’я за індивідуальними програмами і методиками фізичного виховання залежно від діагнозу.

На сучасному етапі розвитку шкільної освіти з метою посилення ефективності навчально-виховного процесу  державною програмою  передбачалося забезпечити школи підручниками з фізичної культури. Цей пункт програми не виконано, і це при тому, що підручники з фізичної культури були внесені до обов’язкового комплекту навчальної літератури для загальноосвітньої школи. Багато фахівців вважають, що підручники з фізичної культури не менш важливі, ніж з рідної мови і математики. Але «з метою економії коштів Державного бюджету» ще у 2005 році Міністерство освіти і науки України відмовилося друкувати і замовляти підручники з фізичної культури. В результаті готові до друку підручники зняли з фінансування. Чи подумав хтось  при цьому, якими витратами в майбутньому (зокрема на лікування і пенсії за станом здоров’я) «відгукнеться» економія на таких підручниках? Чомусь у нас вважається, що «Буквар» — найважливіше для першокласника, а от «Абетка здоров’я»— це не обов’язково.

Необхідно відмітити, що в останні роки великого значення набуває впровадження комп’ютерних технологій у фізичне виховання учнівської молоді як для діагностики здоров’я та фізичних можливостей, так і для педагогічного контролю. Зокрема, окремий інтерес викликає використання комп’ютерних технологій у навчанні фізичних вправ на уроках фізичної культури. Оскільки сьогодні діти все більше часу проводять не у спортивних залах, бібліотеках, театрах тощо, а за комп’ютерами, існує можливість використовувати їх з користю у навчально-виховному процесі школярів. Практика показує, що такий підхід підвищує зацікавленість та активність учнів на заняттях та сприяє кращому засвоєнню учнями навчального матеріалу. Так, зараз активно розвиває цей напрямок удосконалення навчально-виховного процесу шкільної фізичної культури НПУ імені М.П. Драгоманова.

На сьогодні одним з напрямків модернізації шкільного фізичного виховання є активне залучення батьків до фізкультурно-оздоровчої роботи. Функції батьків у цьому напрямку полягають у створенні необхідних матеріально-технічних умов для самостійних занять фізичними вправами у домашніх умовах; формуванні звички, контролю та сприянні дотриманню дітьми режиму дня, правил особистої гігієни, загартування, виконанню ранкової гімнастики і домашніх завдань; особистій участі у змаганнях сімейних команд, днях здоров'я, спортивно-художніх вечорах, фізкультурно-художніх святах, іграх, розвагах, прогулянках; організації спортивних заходів на дитячих майданчиках за місцем проживання і в школі.

Таким чином, реалізація заходів щодо посилення лікарського контролю,  підвищення уваги батьків до фізичного виховання дітей, підготовки фахівців для роботи з учнями спеціальних медичних груп, покращення спортивно-матеріальної бази шкіл, обов’язкове оцінювання успішності учнів з урахуванням індивідуальних особливостей, відвідуваності занять, активності, старанності, особистих досягнень протягом навчального року, друк і замовлення Міністерством освіти, науки, молоді та спорту України підручників з фізичної культури та основ здоров’я, а також впровадження сучасних мультимедійних дидактичних засобів у процес навчання рухових дій школярів сприятиме підвищенню соціального статусу шкільного фізичного виховання, зростанню її освітнього, оздоровчого та виховного потенціалу, формуванню свідомого відношення дітей та їх батьків до необхідності занять фізичними вправами.

Тимошенко Алексей Валерьевич - доктор педагогических наук, профессор, директор Института физического воспитания и спорта НПУ имени М.П. Драгоманова, главный редактор журнала "Физическое воспитание в школе", глава научно-методического совета МОНМС по вопросам физической культуры и спорта.

Дьоміна Жанна Геннадіївна, кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри теорії та методики фізичного виховання і спорту Інституту фізичного виховання та спорту НПУ імені Михайла Драгоманова.